dro_od (dro_od) wrote,
dro_od
dro_od

2020. Велосипедом вздовж чорноморського побережжя.

До Кримнаша ми з родиною чимало поподорожували автом по Криму. І не раз я мріяв про те, щоб переночувати в наметі на березі моря. Ніхто з родини таку мою мрію не поділяв, тож вона залишалася нездійсненою. У минулому році я зібрався у велопохід по маршруту Вилкове-Одеса з групою. Але та група так змінила маршрут, що там залишилось дуже мало моря і ще менше велосипеда, і я відмовився. І нарешті у вересні цього року це сталося.





Подорожували удвох. До Чорноморська приїхали автом, яке залишили на платній автостоянці. Вебсторінка стоянки обіцяла ціну 30 грн./доба під навісом. На місці нам повідомили ціну 50 грн. До того ж наголосили, що платити слід за кожну календарну добу. Тобто, якщо ставиш авто увечері, а забираєш вранці, то платиш за 2 доби. Ми  заплатили за 4 доби і вирушили в дорогу. Цього разу я вперше подорожував з чотирма нещодавно подарованими мені сумками Vaude. По правді кажучи для мандрівки такого формату чотирьох сумок було забагато, але кортіло випробувати їх. До того ж я взяв з собою харчів практично на весь тиждень, щоб зайвий раз не заходити до магазинів під час епідемії. На обіди взяв перевірені перші страви ТМ "Харчі", на вечерю - м'ясні та рибні консерви, макарони, швидкорозварювану гречку і кус-кус. Буквально за кілька днів до старту подивився на Ютубі огляд сублімованого гуляшу від тих же "Харчів" і оглядач так їх розхвалив, що я ризикнув взяти 4 порції для проби. Гуляш дійсно виявився надзвичайно смачним і ситним, так що я планую і надалі брати його незважаючи на ціну біля 90 грн. за порцію. На сніданки взяв чеські паштети у легкій упаковці з фольги і вівсянку, яку їли запареною з горіхами та сухофруктами з додаванням згущеного молока. Передні сумки важили біля 4 кг кожна. Плюс нарульна сумка біля 2 кілограмів. Я трохи непокоївся, чи не буде це заважати керуванню. Сумніви зникли буквально після першого кілометра. Їхалося абсолютно комфортно.

У Чорноморську відпочивали мої знайомі. Я зателефонував їм і скоро ми зустрілися на одному з невеличких затишних пляжів. Вода у морі була дуже теплою, 23-24 С. Після купання пообідали і поїхали вздовж моря на захід, видивляючись місце для стоянки.

Непогане місце скоро трапилося. Ми стали не прямо при воді, а трохи вище, щоб не так шуміли хвилі.



Прямо під нашим місцем був великий практично безлюдний пляж.



До якого легко було дістатися прорізаною у обриві дорогою.



Наступного ранку покупалися, поснідали і попхали свої велосипеди нагору.



Проїхали вуличками дачних кооперативів і скоро виїхали на добре вкатану грунтову дорогу вздовж моря. Намагалися не їхати по траві, аби уникнути зловісних якірців. І перші два дні нам це вдавалося.



Часто зупинялися у захваті від краєвидів.



Море потроху відвойовує все нові і нові шматки суші. Берег підмивається і осувається, часто створюючи неймовірні форми у вигляді шпилів і стін.





Скрізь, де можна спуститися до моря, видно місця стоянок відпочивальників. Купи сміття свідчать, що у сезон їх тут буває чимало.



Ось уже видно маяк у Санжейці.



З тих пір, як я тут був останній раз, з'явилося багато нового житла для відпочивальників. Виглядає сучасно.



Спуск до моря обладнано.



Проїхали Санжейку, яка перетікає у Грибівку. Проїхали Грибівку, стали на перепочинок між Грибівкою і Кароліно-Бугаз. Покупалися, відчули апетит, тож заодно і пообідали. Обідати на піску не дуже зручно. Столик би не завадив. Китайці зараз пропонують чималий їх вибір. Вагою 500-800 г при розмірі 40х10х10 см у складеному вигляді. Мій напарник іронічно відповів на мою репліку щодо столика - ти б ще прасувальну дошку взяв.





Далі їхати берегом не вийшло - пісок. Піднялися на дорогу і поїхали через Затоку, міст через Дністер. Така їзда з автомобілями мені не до вподоби. Добре хоч це була неділя і тому трафік був переважно зустрічний - всі поверталися з морського уікенду. За селом Прибережне з полегшенням нарешті звернули з автодороги і поїхали до Сергіїівки польовими дорогами. Сергїівка виявилася не просто якимось селом, а курортом з давньою історією. Ось наприклад
"...
Как живет твой друг пионер с трубой?
Он весь в трещинах, но еще с тобой.
Передай ему от меня
До сих пор печет от его огня...." (БГ)



Є сучасні санаторії



Зустрічаються люди у візках. Вочевидь тутешні лікувальні грязі широко відомі. А на додачу до лікування Сергіївка пропонує також і морський відпочинок, хоча й знаходиться на березі лиману а не моря. Для цього споруджено 1.5 кілометровий місток через лиман на косу.



По цьому містку ми переїздимо  на косуі збираємось там заночувати. Знайшли більш менш рівну місцинку на піску.



І напнули там намети.



Стали у нагоді залишені кимось пляшки з піском. Бо кілочки не тримають зовсім. А вітерець трохи є.





Я саме збирався сфотографувати красивий захід сонця над лиманом, але мене відволік телефон.  Буквально пару хвилин і момент було втрачено.



Тим часом навіть ті поодинокі відпочивальники пішли з коси і ми залишились тут абсолютно самі.



З боку Сергіївки трохи було чутно музику. Але негучно і недовго.



Вирішив компенсувати прогаяний захід сонця сходом. Подивився в Інтернеті, коли він має бути і вчасно був напоготові. Це було дійсно видовище. Сонце вигулькнуло з-за горизонту і стрімко почало підніматися. Таке треба вміти фотографувати. Я покладався на автоматичні налаштування, тож результат відповідний.





Наступного дня виїздимо з Сергіївки і їдемо берегом Будацького лиману. Асфальтові дороги тут є, тобто були. Поряд з ними - добре накатані грунтовки.



Інколи дороги посипані гравієм.



Приїхали в Курортне. Пляж на лимані?



Охоронець цієї садиби забороняв мені її фотографувати, мотивуючи тим, що це приватна власність.



Ми їхали не трасою а вулицею села і мали змогу любуватися краєвидами.



Ось і коса, на якій ми сьогодні ночували.



Спустилися до моря покупатися.





Від Курортного поїхали до Лебедівки понад морем. В одному місці випадково втрапили на територію бази відпочинку, яка вже закрила сезон. Щоб не вертати назад мусили просити відчинити нам ворота.  Берег, як і скрізь у цих місцях, обривистий і красивий.





Перед Лебедівкою вздож моря є лісопосадка приблизно 1 км завширшки і 4 км завдовжки. Комут прокладав мені трек навколо цієї посадки. Ми вирішили ризикнути і проїхати крізь неї. Виявилось це зовсім просто.



Автомобілі накатали там колії, у деяких місцях у 4 ряди.



Десь посеред посадки натрапили на кемпінг. Поцікавились умовами - 50 грн. з особи. Туалети, душ, вода, електрика. Спортивні майданчики. Волейбольний стоїть біля самого обриву. Як же так? Кажуть, 8 років тому до обриву було 10 метрів, сьогодні 2 метри.



Тобто щороку ми втрачаємо 1 метр суші. Ось кандидат на перетворення з суші на морське дно.



Ми поїхали далі і збиралися стати на косі за Лебедівкою. Але там було так брудно. Принаймні на початку, а далі їхати неможливо через пісок. Тому повернулися у посадку і стали неподалік від пристойного спуску до води.



Увечері спостерігали за якимись військовими маніпуляціями, що відбувались над морем - освітлювальні ракети, пуски ракет і звуки віддалених вибухів. До моря мали спускатися добре обладнаними східцями кимось ретельно видовбаними у глині. Був навіть товстелезний канат з вузлами замість перил.





Поруч з цим спуском стояло всього 2-3 невеличких табори. Пляж був абсолютно безлюдним.



Комарі під час всієї нашої мандрівки нам не особливо докучали. Інколи їх не було зовсім, як і цього разу, особливо коли віяв вітерець. А от мухи вранці нам дуже дошкуляли  під час сніданку.

 Наступного дня  ми мали об'їхати Тузлівські лимани і щоб заночувати біля моря мусили проїхати понад 70 км. Грунтами.  І якби ж тільки це. Буквально відразу напарник втрапив обома колесами у ямку в асфальті і отримав подвійнив "укус змії". При цьому пошкодив ще й обидві покришки. В одну мусили підкласти шмат гуми з камери вантажівки.



Ремонт забрав у нас годину. А потім почалися проколи. Таки якірці нас дістали.



Ось як виглядає це зло.



Частина дороги проходить чудовими грунтовками поруч з розбитими трасами.



В одному селі жінки підказали нам коротшу дорогу полями.



Неподалік від Катранки (так називають морський курорт ближче до озера Сасик) ми зупинили авто, щоб попитати у водія поради, де краще стати.  Ми збиралися ставати на косі біля озера Сасик. Але він нам не порадив через шакалів, яких розвелося тут чимало останніми роками. Ставайте краще у Катранці поближче до людей. Хто їх знає тих шакалів. Ми послухались поради.

В Катранці переїхали містками через болота і опинилися на піщаній косі.





Пхати велосипеди кудись далеко не мали бажання, тому стали прямо поруч з кафе на пляжі. Сезон тут вже закрито. Кафе назавтра має згортатися. Я став з боку пляжу.



Напарник, який воліє ставати у більш тихих місцях, став позад кафе.



Звечора чули виття шакалів. Вночі я прокинувся і мені почало вчуватися чиєсь плямкання. Я про цих тварин нічого не знав, а погуглити полінувався, тому про всяк випадок дістав і відкрив складаний ніж. Потім подумав, що можу заснути і проколоти ним свій килимок. Було мені якось незатишно. На щастя скоро розвиднилося.



На піску не було жодного сліду схожого на собачий. Стояти поруч з кафе виявилося зручно з точки зору приготування і споживання їжі. Ми могли скористатися їх столиками і лавками.



Тепер їдемо на дамбу озера Сасик. Це колишній лиман, який "поворачіватєлі рєк вспять" вирішили перетворити на прісне озеро, щоб розводити у ньому рибу. Зрозуміло, що з того ніц не вийшло. Вода в Сасику на смак несолона. Але повністю випріснити його не вдалося. Дамба залишилася і проїхати по ній можна.



Правда поруч з нею є чудова грунтовка, якою ми і скористалися. На косі зупинялися для відпочинку на морі.



Доїхали до села Приморське. Звідси до Вилкове веде новісінька асфальтова дорога. Проходить вона через болота Дунайського біосферного заповідника. Ось і Вилкове.



Я спочатку думав, що це село. Але розміри смітника, яким населений пункт зустрічає гостей, ясно свідчили, що це місто.

У місті чудовий асфальт змінився на дратівливу бетонку з коротких плит. Переїхали пару містків через канали. У одному з них виднілося зелене болото. Інший був сухим.



 На в'їзді до міста сидить чоловік з рекламою турів по каналах. Потім нас наздогнав скутер з аналогічною пропозицією. Ми вирішили їхати до мосту, де стоять лодки і наймати самостійно. Перша пропозиція була 600 грн. Наступна - 500.  На неї ми і пристали. Велосипеди залишили у сараї чергової причалу за 10 грн. Нашого капітана і екскурсовода звали Ірик. Він грек.



 А канали, які жителі Вилкового копають до своїх садиб, звуться єрики. Ірик розповів, що канали Вилкового занепали. Раніше їх чистили і вони були значно ширшими і глибшими.





Ми пропливли по колу, виходили в русло Дунаю, запливали в інші канали, де люди мають дачі, створюють місця для відпочинку.





І повернулися до мосту. Поруч з мостом колись був рибзавод. Його спіткала досить стандартна доля. Розікрали, розпиляли.



З Вилкового повертаємось назад в Приморське, де збираємося заночувати. Дорогою зустріли місцевого велотуриста. Він порадив нам ночувати на косі і не боятися шакалів. Ті самі бояться людей і ніколи до них не підійдуть. Ми так і зробили.Стояли правда метрів за 50 від моря, бо знайшли хороше місце під деревами.



А до моря вела піщана дорога.



Того вечора ми навіть не чули виття. Вочевидь шакалів на косі немає. Нічим їм там поживитись.
Щоб наступна ночівля була теж біля моря, ми мали б проїхати 80 км до Лебедівки. Про всяк випадок мали план Б - стати на річечці, до якої було 50 км.



До річечки ми доїхали, коли ставати ще було зарано. Тому їдемо до Лебедівки. Ставати вирішили у кемпінгу. Але кемпінг вже закривається. Господарські будівлі демонтують. Ми все таки стали у кемпінгу, але подалі від демонтажних робіт. І відповідно від спуску на пляж. З усіх кемпінгових благ скористалися тільки туалетом. Ніхто платити нас не просив, а ми самі не пропонували. Тут значно чистіше, ніж поза межами кемпінгу. Але мухи зранку теж діставали.



Погода потихеньку таки повертає до осені. Наступний день був досить вітряним. І не треба довго гадати над напрямком вітру. Звичайно ж зустрічний. Інколи боковий.



У місці, де обрив був невисоким, зупинилися покупатися.





Берег там був особливо красивим.



Обідали в Курортному на пляжі. Там був затишок від вітру.



А ночували на кемпінгу у Грибівці. З тої ж причини. Кемпінг під обривом і захищений від вітру з боку суші. А від вітру вздовж моря нас захищала така конструкція.



Ми були єдиними відвідувачами кемпінгу. Вартість 70 грн. з особи. Є вода, досить охайний WC, кухня з електроплитами, холодильник, електрика.



В морі ні того вечора ні наступного ранку не купались. Було прохолодно.



До Чорноморська залишалось 20 з хвостиком км. Зробили купальну зупинку в районі Санжейки, коли потепліло.



І скоро вже були на стоянці.



Дорогою до Києва зупинилися купити винограду. Продавець сказав, що виноград з Молдови. А ви молдаванин? Ні, азербайджанець. Замість 2.3 кг винограду я отримав 1.5 кг, замість 1.5 кг персиків - 1 кг. Виявив це вже вдома. Ну не може все йти тільки добре. Має бути щось для контрасту.

Підсумок.
Загалом маршрут мені сподобався. Наш загальний пробіг склав 420 км за 6.5 днів. Недоліком було те, що довелося повертатися тим самим шляхом. Хоча їхати понад морем не набридає. Треба бути готовим до якірців . Напарник використовував самоклейкі латки. Хороша річ, значно прискорює процес ремонту. Місцевий велотурист сказав, що використовує протипрокольні покришки у комбінації з заливкою гелю в камери.  Також він сказав, що влітку скрізь дуже багато людей. А от у вересні берег практично порожній. Відпочивальників зустрічали тільки на пляжах біля населених пунктів. Мої враження від побережжя значно перевершили очікування. Хоча вода у морі не така солона як у Криму скажімо, або у Хорватії. Мабуть дається взнаки велика кількість річок, які впадають у Чорне море у тих місцях.


Tags: веломандрівка, велоподорожі, велотуризм, туризм
Subscribe

  • 2021. Веломандрівка Тернопільщиною. Частина 1.

    14-24 серпня 2021 року. 465 км. Насправді маршрут проходив частково Івано-Франківщиною і Хмельниччиною, але переважно то була Тернопільщина. Задум…

  • 2021. Веломандрівка берегами Десни

    12-16 липня. Маршрут Київ-правий берег Десни - Остер -лівий берег Десни -Київ. 250 км. Попередньо планувалося мандрувати Чернігівщиною. Але, коли…

  • 2021. Веломандрівка Херсонщиною

    Дощі і холоди цієї весни і раннього літа не дозволяли розпочати туристичний сезон раніше. Бо люблю комфортну погоду. Як тільки прогноз погоди став…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 5 comments