dro_od (dro_od) wrote,
dro_od
dro_od

2021. Веломандрівка Херсонщиною

Дощі і холоди цієї весни і раннього літа не дозволяли розпочати туристичний сезон раніше. Бо люблю комфортну погоду. Як тільки прогноз погоди став виглядати більш сприятливим, вирушили з товаришем у мандрівку. Він запропонував їхати до моря у район Скадовська. Мені було все одно, аби їхати. Розробив маршрут, щоб заодно відвідати і Олешківські піски і Асканію-Нову і Лемурійське озеро. Плануючи місця ночівель завжди намагаюсь, щоб вони були біля водойм. Карта Херсонщини крім Дніпра і Чорного моря, на перший погляд, водоймами небагата. Чому я кажу "на перший погляд" стане зрозуміло нижче.



Автомобілем доїхали до Нової Каховки, залишили його там на платній автостоянці (20 грн/доба) і поїхали вниз по течії Дніпра. Спочатку їхали набережною міста.



Вона досить приємна, тіниста. На ній чимало джерел з питною водою.



У місті з'являються сучасні бази відпочинку.



Яхт клуб виглядає непогано.



Їхали автомобільною дорогою. Трафік, хоч і не дуже жвавий, але був. Проїхали кілька сіл, позначених дорожніми знаками, а потім з подивом побачили знак закінчення Нової Каховки. На жаль прогавили поворот до монастиря 18 століття у селі Корсунка. Сонце пригрівало і вертатися назад бажання не виникло. Річки не було видно за дачними масивами, тож стали на обід у сосновому лісі  при дорозі. До нас підійшли двоє чоловіків і ми приязно поговорили. Заодно розпитали дорогу до річки і поїхали обідати туди. Там було чудове місце для купання з піщаним дном.



І місце у тіні для обіду і післяобіднього відпочинку.



Ночувати збираємось біля групи озер, одне з яких називається йодовим. Дорогою купили черешень по 30 грн і заїхали помити їх на заправку. Поки їли до нас підійшов чоловік і ми стали розмовляти про велотуризм, а заодно розпитувати про околиці. Виявилось, що я збирався їхати не в ту сторону. Хоча й мав маршрут. Просто від неуважності. Чоловік відмовив нас від нашого плану добиратися до озер по лісових дорогах. І сказав, що Олешківські піски використовуються як полігон і туди не пускають. Сказав також, що на озерах, де запланована у нас ночівля, завжди багато людей.  Ми все-таки спробували їхати до озер лісом, але відразу втрапили в пухкий пісок і повернулися на автошлях. Так було хоч і довше їхати, зате значно легше. Доїхали майже до Раденська. Звідти найчастіше відвідують НП Олешківські піски. До вечора ще був час і ми поїхали в національний парк, тим більше що спека вже спала. Нам сказали, що вхід у районі Раденська платний, а в решті місць - ні. Але з врахуванням інформації про військовий полігон вирішили йти офіційним шляхом

Якби точно знали, куди їхати, то вочевидь не платили б нічого. Бо ніякого контролю там не бачили. Я під'їхав запитати про подальшу дорогу, до нас підійшов співробітник парку і повідомив, що вхід платний. Ми як пенсіонери заплатили 50 відсотків, тобто 50 грн за двох.



Від цієї будівлі до дюн десь 1.5 км. Відвідувачів чимало. Залишили велосипеди під першою дюною і піднялися на неї.





Побачили таке.



Далі є відмаркована стежка десь у 2 км. Ми нею не пішли, бо побоялися за велосипеди, але попитали у людей, що вертали з маршруту, і ті нам сказали, що 90% вражень можна отримати вже на цьому місці. Відвідання парку сподобалося. Заодно трохи перепочили і досить швидко дісталися озер. Виявилося, що на грунтовій дорозі до озер недавні дощі утворили величезну калюжу і авто не могли проїхати. Тому автівки стояли перед калюжею і людей на озерах було небагато, а на ніч ми залишилися одні. Тим більше що стали не на найбільшому озері а трохи далі - між двома меншими. Місце для табору було пречудове. Була тінь, був пляж поруч, продувалося вітерцем, тому майже не було комарів.



Пляж піщаний, вода тепла. Неглибоко, десь по груди, але поплавати можна.



Вода в озері трохи солонувата і має такий трохи схожий на йод колір.



Звечора було чутно тільки птахів та жаб. Вночі трохи пробивався шум від дороги, мабуть через те, що вологість повітря піднялася. Виявилося, що досить близько проходить залізниця, але за весь час почули тільки два потяги. У перший день проїхали під 70 км.
Зранку трапилася неприємність - не зміг знайти ключ від троса, яким примкнув велосипед до сосни. Перетрусив всі сумки, пошукав у піску і траві, врешті-решт за допомогою міні мультитула з пасатижами перекусив трос. Вже пізніше дорогою згадав, де може бути ключ. Він там і виявився. Але відмикати ним вже не було чого.

Цього дня у нас по плану було доїхати до Скадовська. Це майже 80 км. Перші 14 км їхали досить жвавою трасою Херсон-Армянськ. Покриття відмінне. Мали звертати у Великих Копанях і далі їхати сільськими дорогами і стежками. Люди, у яких попитали дорогу, нам не порадили так їхати. Сказали, що втрапимо в болото або пісок. Тому проїхали трасою ще 10 км до Тарасівки і там повернули на Виноградове. Після Виноградового дорога була з бетонних плит, що не дуже комфортно, але їхати можна. Обідню спеку
перечекали у тіні. Обідати не хотілось. Стали на обід вже за 8 км від Скадовська на березі широкого каналу.



Поїли, але не купались. По-перше, чомусь не сприймали канал, як місце для купання, а по-друге - море ж майже поруч. Наївні.



У Скадовську кинули швидким поглядом на один з пляжів і поїхали за місто шукати місце для табору. Там і скупаємось, думали.



Попри очікування місця для наметів хоч греблю гати. Стояв лише один чималий табір чоловік на 10. Але нас попередили, що у цьому місці повно гадюк.



Тому стали при самісінькому березі. А от з морем вийшла повна дупа. Мілко, мабуть метрів 200 від берега глибина по коліно, повно трави, яка метрів 15-20 від берега лежить і гниє на дні моря і лежить на березі. Навіть посуд помити неможливо. Зайшли у воду трохи обмились пригорщами. Було дуже вітряно і незатишно.



До ночі вітер стих. Гадюк ми на щастя не бачили. Зранку по сніданку поїхали на центральний пляж. Там має бути глибше і менше трави. Таки трохи глибше. Вдалося поплавати.



Що ж до трави то і там її повно. Від сусіднього причалу відходили кораблики до острова Джарилгач.



А ми їдемо у Хорли. На базарі купили черешні і розпитували дорогу у продавця. Він спочатку казав, що не варто їхати сільськими дорогами, бо там щебінь. Потім подумав і каже, що можна їхати грунтовою обочиною. Ми так і зробили і дорога виявилась досить комфортною. Абсолютно без трафіку.  Проїздили отакі цікаві поля. Що то росте не зрозуміли.



Дорога до Хорлів пролягає навколо лиману, через який є дві дамби. Обидві частково зруйновані. Я планував спробувати форсувати промоїну у меншій дамбі. Напарник відмовився від авантюри. Я поїхав на розвідку сам, а він мене чекав. Виявилось, що там колись був міст. Чому і хто його зруйнував, незрозуміло. Пастух, який недалеко пас корів, сказав, що перейти між опорами взагалі то можна. Десь по коліно, але там муляка. Вирішив не ризикувати. Тим більше, що на тому боці стежки не було видно. Туди-назад дав гака 4 км.



Поїхали до Каланчака. Проїхали околицями, перетнули річку Каланчак, стали на обід. Вода в річці дуже брудна, мабуть від недавніх дощів. По обіді знов розділилися. Напарник зажадав їхати дорогою, а мені закортіло грунтами. Вперше побачив своїми очима, як росте рис.



Їхав, орієнтуючись по сонцю. На карту не дивився. В одному місці грунтова дорога виявилася тупиковою, довелось з кілометр вертатись. Вирішив повернутись на автошлях. Зв'язався з напарником. Він попереду на 5 км. Побачив дітей, що купались у зрошувальному каналі. І тоді вперше зрозумів, що канали можуть виручити у спеку.



Далі дорогою до Хорлів не було тіні при дорозі, тому був трохи змучений спекою. Сподівався скупатися вже в морі хоча б на перешийку. Але звідти до пляжу було рукою подати і тим  паче, що напарник вже чекав на мене у Хорлах.



Пляж досить великий, відпочивальників небагато. Море теж мілкувате і з травою. Але все не так сумно, як у Скадовську. Поруч з пляжем помітили іржаві металеві зонтики від сонця. Сходили туди і знайшли місце для табору.



На півострові є джерела. Одне з них красиво оформлене і освячене. При ньому є купіль. Поїхали набрати там води. Купили черешні по ..увага...15 грн/кг.




Місце для табору здалося нам приватним і затишним.



Захотілося навіть залишитись тут на ще один день. Тому я поставив намет під навісом від сонця.



Але приватність швидко скінчилася. З сутінками почали приходити молоді парі. Одна пара швендяла повз намети навіть посеред ночі. Зранку теж прийшли відпочивальники. Тому вирішили далі не залишатися тут. Тільки піднялися з пляжу трапилася неприємність - у напарника порвався ланцюг на велосипеді. У мене була вижимка у нещодавно отриманому у подарунок мультитулі Topeak. Вичавили пін з пошкодженої ланки, при цьому пін мультитула погнувся. Тому щоб зібрати ланцюг довелося використовувати камінь. Після повернення додому я зв'язався з представником Topeak в Україні, сподіваючись на гарантійний ремонт. Даремно сподівався. Випадок, сказали, не гарантійний. От так - інструмент від начебто іменитого бренду послужив стільки ж, скільки свого часу вдесятеро дешевший китайський.

Їдемо до Лемурійського озера. Дорога йде голим степом з великою кількістю вітряків.



Тінь можна було знайти тільки під вітряками.



Біля села Олександрівка трапився канал зі зручним входом (вийти з води по слизькій бетонній плиті - ще та забава).
Скупалися, остудилися.



Село велике і колись чи може й зараз - заможне. Ось як виглядає пам'ятник загиблим у 2 світовій. Дівчинка, яка проходила повз, повідомила, що Олександрівка - то назва села українською. А російською його звуть Рисовод. Ось так чомусь.



Для обідньої тіні найкраще підійшла зупинка на трасі Херсон-Армянськ, яку саме перетинали. До ворога 5 км. Тут видно, як збирались зустрічати загарбників. Їжаки, протитанкові надовби.



ДОТ.



Попри очікування вода у Північнокримському каналі є. Але вона не рухається.



А це - лінія розмежування.



Ще трохи і ми біля Сиваша. А ось і Лемурійське озеро. На дорозі - будка з черговим і написом що ночівля тут заборонена. Виявилось, що заборона не надто сувора. По 50 грн і нам дозволено поставити намети, а також користуватися туалетом, душем і колонкою з водою.
Місце для наметів було трохи під нахилом. Можна було стати на рівному біля самого Сиваша, але черговий сказав, що може бути дощ і підніметься вода.



Лемурійське озеро трохи рожеве.



Я не був у Ізраїлі, але гадаю що у Мертвому морі можна лежати на воді так само.



Після купання в озері належить ще вимазатися надзвичайно цілющим (зі слів відпочивальників і особливо персоналу)
мулом з Сиваша. Але ми обмежились озером. Туалет і душ справили приємне враження. Для обіду нам дозволили безкоштовно скористатись однією з альтанок. Ціна прокату альтанки - 200 грн



Ледве встигли повечеряти почався дощ з сильним вітром. Була і гроза, на щастя не прямо над нами. Десь пізно вночі дощ вщух. Зранку хотіли пройтися трохи понад Сивашем. Хазяїн цих всіх зручностей, який саме приїхав, розхвалював цілющі властивості тутешнього мулу і порадив пройтися, щоб побачити красу цих місць.



Але дощем розмочило всі стежки, а йти по траві було не легко. Тому повернули на маршрут.



Проїхали село Григорівка. Село чималеньке. Тут є навіть власна швидка.



Перед Павлівкою повернули на малопримітну дорогу, по якій автомобілі майже не їздили. Скоро виїхали до каналу.



Знайшли сяку таку тінь, поставили там велосипеди і скупалися.



Далі дорога пролягала понад каналами. Напис на цьому знаку пояснює, чому дороги понад каналами майже без трафіку.



Чим далі то канали становляться все ширшими.



В одному місці понад дорогою трапилася пара черешень.



 Ягоди дрібні, але дуже смачні.



Стали на ще один перепочинок під мостом у тіні. Тут же і поплавали. Звідси до заповідника Асканія-Нова 9км.



Сьогодні проїхали всього 35 км.



Велосипеди поставили біля охоронців зоопарку. Відвідувачів майже не було.



Така зворушлива сценка. Трохи навіть еротична.



Кругом гуляють павичі.



Тварин різних чимало. Не бачив хіба що хижаків.



Будинок Фальц-Фейна все ще реставрується. Змін за останні 18 років майже ніяких.



По тому пішли до дендропарку. Велосипедом було б швидше і легше, але не дозволяється.



Дендропарк дуже сподобався.



Десь за цією галявиною є пагорб, звідки видно цілинний заповідний степ - пам'ятник ЮНЕСКО.



А до Фальц-Фейна води тут не було зовсім. Як і дерев.



Колись тут працював мій дядько. Він вчений-зоотехнік.



На ніч зупинились у кемпінгу Асканії. 75 грн з велосипедиста.



Ми були єдиними гостями кемпінгу. Пізніше приїхала пара на мотоциклі.



Про цих на вигляд няшних песиків нас попередили, аби ховали все, а особливо їжу і взуття подалі від них. Тому  "мої малєнькіє друзья"  (хто не знає, так Остап Бендер називав свої малинові туфлі) ночували на дереві.



Наступний день не обіцяє нічого цікавого. Нам треба проїхати 70 км до Нової Каховки. По спеці. Як компенсація - біла шовковиця над дорогою.





Ну і види на канали. Система каналів на Херсонщині просто вражає. Це могло би бути туристичним об'єктом.  Готові асфальтові доріжки чекають на велосипедистів. Потрібна лише мінімальна інфраструктура для ночівель. Та ще обладнані місця для купання у каналах.



Що ближче до Дніпра, то канали стають все ширшими.





Купалися біля місточка, де була драбина для виходу з води.



На обід стали біля ставка у селі Роздольне.



Красиві верби і хороша тінь, але вода вкрита зеленню. Навіть посуд у ній мити не захотілось.



Далі невеликий кілометрів 10 відтинок дороги з досить суттєвим трафіком. Водії поваги до велосипедистів не проявляють. Я спробував поїхати по грунтовій обочині. Пробив колесо. А пече несамовито. Забрали авто, склалися і поїхали до Дніпра остудитися.

Загалом мандрівка вийшла непогана. Найбільше очікувань було від моря. Воно ж було найбільшим розчаруванням. Сподобались Олешківські піски, Лемурійське озеро, вітряки і особливо канали. Багато бачили овочевих теплиць. Сподобався Сиваш. Гниле море - це не про нього. Люди на Херсонщині привітні і доброзичливі. Є там на що подивитися. Ми побачили лише незначну частину.
Загальний пробіг склав 380 км. Було трохи спекотно. При  розробці маршруту слід враховувати густу мережу каналів, які видно тільки на крупному масштабі. Основу харчування складали сушені страви. Переважно ТМ "Харчі". Цього разу спробував ще каші і супи від Марини Борн з Тернополя (https://www.facebook.com/groups/tourist.soup/permalink/2091893861098748/).  Дуже смачно і поживно. Рекомендую. Додавали свіжі овочі і фрукти.


<\lj-cut >
Tags: #ccc, веломандрівка, велоподорожі, велотуризм, туризм
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments