dro_od (dro_od) wrote,
dro_od
dro_od

2021. Веломандрівка Тернопільщиною. Частина 2.

Вранці Ігор доправив нас на другий берег і показав дорогу. Може кому знадобляться його послуги, які проміж іншого включають сплави на рафтах.



Підйом до села на лівому березі Дністра, яке теж називається Хмелева, дався не просто.



Зате подальша дорога до каньйону річки Джурин була досить комфортною. Ми якось вдало заїхали до каньйону, що змогли побачити основні його принади. Спочатку це було джерело Св.Анни.



Потім водоспад Дівочі Сльози.



Сам по собі каньйон виглядав, як хороше місце для піших прогулянок.



Досить скоро ми спустилися до річки Джурин і невздовзі вже чули шум Джуринського водоспаду.



Там було повно людей. Тим не менш ми знайшли хороше місце для обіду з видом на водоспад.



Після обіду перетягли велосипеди цими містками.



І знову напарник проігнорував руїни, а я залишив ровера з ним і пішов пішки, аби їх побачити.

Спочатку побачив стіни костелу.



Заглянув досередини. Мене вразила кам'яна кладка склепіння костелу.



Щодо так званого замку, а це радше руїни палацу, а не замку, то від нього залишились тільки уламки двох декоративних башт.



А у нас знову затяжний підйом кам'янистим серпантином. Добре хоч кут нахилу невеликий і можна було переважно їхати, а не пхати велосипеди. Вид на урочище частково компенсував нелегкий шлях з нього.



Далі дорога йшла полями.





Рельєф трохи згладився і надвечір ми стали на ніч на березі вже знайомої нам річки Серет поблизу села Милівці. Цього разу вода в річці була прозорою, тож ми мали можливість у ній обмитися. Проїхали цього дня 45 км
Далі наша дорога перетинає лісовий заказник "Дача Галілея"



На самому в'їзді на огородженій площі висаджені для прикладу рідкісні дерева і кущі, які ростуть у заказнику.



Є сенс розповісти про ще одну особливість доріг Тернопільщини - величезна кількість яблунь і аличі, що ростуть поза населеними пунктами.





Поза тим зустрічали і груші.



А також грецькі горіхи. А у заказнику куштували горіхи ліщини.
Ми прямуємо до Лосяча, аби побачити костел Св.Антонія. Дорогою у якомусь селі трапився ще один симпатичний костелик з двома лелеками на даху.



Костел у Лосячі чомусь особливого враження не справив. Можливо через завищені очікування.



За селом був чималенький ставок, біля якого вирішили стати на обід. Погода була хмарною, особливого бажання купатися не мали. Відразу припливла сімейка лебедів.



Наступна наша мета на сьогодні Скала-Подільська. Там є замок. Ну так, руїни замку.



Всередині - залишки палацу.



На яких збереглися окремі елементи оздоблення.



Я пройшовся ще до центру міста. Дорогою трапився відновлений костел.



Сам же центр виглядає троха депресивно.



Знову спустилися у нижню частину міста, купили і з'їли добрячого кавуна, набрали джерельної води і почали спускатися вниз до річки Збруч. Дорожне покриття  не давало можливості їхати.



Збручем до 1939 року проходив західний кордон Совєцького Союзу. Перетнули річку кладкою і опинилися на Хмельниччині.



Там в селі Долинівка якимось дивом знайшли доволі рівну і затишну галявинку посеред вулиці села і стали там ночувати. Проїхали цього дня 41 км



З Долинівки вибирались ось такою дорогою.



Потім побачили поле з невідомою нам рослиною.



Скоро дізналися, що то тютюн. Його тут вирощують чимало.

Села Хмельниччини разюче різняться від тернопільських. До сих пір висять таблички  "вул.Леніна".  І стан домогосподарств гірший, ніж у сусідів.



Між Долинівкою і Жабинцями на дорозі біля лісу зустріли чоловіка. Розговорились. Він сказав нам, що з Кам'янця вийшли прочани у напрямку Почаєва і що нам варто їх наздогнати. Я необережно запитав про патріархат і отримав відповідь, яку можна очікувати від вірянина московської церкви. Подумалось, що проща у дні святкування 30-ї річниці незалежності, та ще й пов'язаного з цим візиту Вселенського Патріарха в Україну, це неспроста.

У Шидлівцях, яких знову двоє - хмельницькі і тернопільські - знову перетинаємо Збруч. Попитали у людей, чи купаються у Збручі. Кажуть вже років 5 як ні. На річці багато гребель і нерівномірний потік води зробив її надзвичайно брудною. Поруч з рікою є канал до водяного млина, який тепер не працює.



А ми через невеликий лісок виїздимо до Сидорівського замку.



Він відділений від Сидорова меандром річки Суходол. Річка невеличка. Перейти її можна не замочивши колін. Зайшли до замку через арку воріт, досить таки аварійну.



І побачили, що кращого місця для ночівлі нам не знайти. Проїхали цього дня 35 км.



Вранці перебрідаємо Суходол і піднімаємось у центр міста.  На протилежному боці видно наш замок.



Асфальтовою дорогою (що не так часто траплялося у цій мандрівці) доїздимо до Гусятина. На карті Гусятин виглядає обіцяюче з точки зору водойм. Між містом і Збручем видно якісь великі ставки. Але вигляд води в них не викликав бажання купатися. а потім ми дізналися, що то водойми водоочисного підприємства. В Гусятині бачили великий костел, що саме реставрувався.





А ще там є досить давня оборонна православна церква 16 сторіччя , яка сьогодні виглядає надто штучно з новим дахом. А також колишня синагога.



А ще пам'ятник Северинові Наливайку - уродженцю міста.



Знову купили кавун кілограмів на 7, бо менших не було . Обережно вивезли його за місто і з'їли, скільки змогли, неподалік симпатичної кринички.



В селі Трибухівці (чи може Личківці) збереглися стіни колись величного костелу.



На фасаді чийсь герб.



Якийсь кам'яний знак. Напевно тут колись був і палац.



А ще є щось під назвою палац Тіммельмана. Нові дорогі ворота і чомусь зламана фіртка.



У дворі симпатична будівля. Фасад виглядає майже пристойно.



Але з тилу видно сліди нещодавньої совєцької больнічки. Що тут зараз - незрозуміло. Від палацу спустилися до греблі ставка на річці Гнила. Думали покупатися і пообідати. Але запах гною, вочевидь нещодавно щедро вивезеного на поля, зіпсував ауру місця і ми поїхали звідти. Стали теж на річці Гнила неподалік від колишнього водяного млина.



Вода по каналу до сих пір поступає до млина але немає колеса, яке вода мала би крутити.



Я сходив до шлюза, яким регулювалася подача води до млина. Там купалися в річці трійко дітлахів. Зайшов до води і я. Але не плавав, а обмив себе водою. І ось ми знову перетинаємо Збруч. Цього разу по страшенно вузькій кладці. Велосипеди по одному  переводимо удвох.



Ми знову на Хмельниччині. І знову разюча відмінність - цього разу у поведінці людей. Питаю у чоловіка, що сидить на лавці біля двору, чи питна вода у колодязі на вулиці. Там, - каже, - відра нема. І все. А міг би запропонувати набрати води у себе у дворі. На Тернопіллі скоріш за все так би і зробили. Звичайно, люди бувають всякі і тут і там. Але чи це випадкове "совпадєніє"? Не думаю.

Спустились за селом Романівка до ставка. Там місця для наметів не знайшли. Від'їхали трохи до Збруча і стали там. Проїхали цього дня 38 км



Наступного дня їдемо до Сатанова. На жаль пропустили цікавий Свято Троїцький монастир 16 століття. Сатанів, як і належить поважному місту, зустрічає нас міською брамою.



Ми її минаємо і їдемо до замку.

Замок виглядає занедбаним. Майже століття на його території працював цукровий завод. Його колишні склади і дотепер виглядають непогано. Чого не можна сказати про замок.



Ну нехай там стіни не вціліли за століття. Але позаростало все бур'янами і кущами вже зараз.






Зате сатанівській оборонній синагозі чомусь пощастило. Її нещодавно відновили у всій красі .



Знову спустилися до міської брами, купили там кавун і поїхали до штучного водоспаду на Збручі.



До нього десь 3 км.  Там людно.  На іншому березі стоїть кілька кемпінгових наметів.



Самі водоспади виглядають занадто техногенно.



Але у створеній ними водоймі можна поплавати. Правда того дня вода була захолодна, або зимна, як кажуть місцеві. Я трохи проплився і пішов їсти кавун.



Повертаємось у Сатанів і їдемо у напрямку Скалата. Тобто відвертаємо від Збруча на Тернопіль. Місцеві попередили нас, що дорога там дуже погана. Але нам вона такою не видалась після вже пройдених доріг. Це був дійсно добре таки побитий асфальт, але, де дорога погана для авто, там може бути ще терпимо для велосипеда. Їдемо заповідником Медобори.  Його головна цінність - Подільські Товтри. Це частина єдиного у світі гірського кряжу Товтри, що з'явився не внаслідок тектонічних процесів, а утворений живими організмами кораловими поліпами (Вікіпедія).



Проїхали лісовою дорогою, виїхали на відкрите місце і стали на обід під старезною черешнею.



З видом на ті самі Товтри.



Далі дорогою нам трапилась якась недобудована купіль.



Табличка поруч повідомляє, що заболочені калюжі навколо то не просто калюжі, а карстові озерця.



Дорога перед Скалатом ремонтувалася. Причому дещо дивним чином. В одному місці  фрезою зрізали старий асфальт, а в іншому місці  оте зрізане клали на дорогу підстилкою під новий асфальт. А в Скалаті почався дощ. Причому сильний. Нам пощастило бути поруч з широким навісом перед магазином, де ми і сховалися. Чекали хвилин сорок і нарешті дощ стих, а потім і зовсім закінчився. Смеркалося. Треба було мерщій виїздити за місто і шукати місце для наметів. Тому скалатський замок, єдиний замок на нашому шляху, що не лежав у руїнах, проїхали повз.





Ночувати стали на чийомусь полі, де нічого не росло. Через те, що періодично пускався дощик, вечерю готував, сидячи в наметі.  Проїхали цього дня 62 км



Вночі дощу не було, зате дмухав хороший вітерець, який висушив намети і не дав утворитися конденсату.

До Тернополя залишалось 26 км. Дорогу тут готували до ремонту і обрізали придорожні дерева. Хотілося б побачити техніку, яка вміє так нівечити природу.



Дорогою пускався дощик, але не сильний і не надовго.



У селі Смиківці, звідки до окружної Тернополя 6 км, будують велодоріжку до самого міста.



Ще трохи, і ми п'ємо каву на АЗС у Тернополі.





У підсумку. Мандрівка загалом сподобалась. Не сподобалось дорожне покриття на дорогах між селами і, як на мій смак, досить складний рельєф. А ще брудна вода у річках. Плюсів значно більше. Тернопілля надзвичайно багате архітектурними і природними артефактами. Але потрібно детальніше знайомитись з ними до мандрівки, аби не пропустити багато цікавого. Щодо архітектури може бути дуже корисним сайт www.castles.com.ua. Мені здалося, що й люди там живуть якісь особливі - привітні, самодостатні. Я без перебільшення відчував національну свідомість людей і відданість релігійним і культурним традиціям. За моїми враженнями це разюче контрастує з центральною Україною, ба навіть з сусідньою Хмельниччиною. Якби не були обмежені у часі, мало би сенс зупинитись на день-два на Дністрі і походити по воді на каяку, наприклад. Каньйон Дністра дійсно красивий. Або влаштувати пішу прогулянку у каньйоні річки Джурин. Тернопільська земля  щедра на дармові фрукти для мандрівників, особливо на яблука та аличу. Тож для мене за враженнями від мандрівки Тернопілля залишиться у спогадах як земля замків і соковитих яблук.


Subscribe

  • 2021. Веломандрівка Тернопільщиною. Частина 1.

    14-24 серпня 2021 року. 465 км. Насправді маршрут проходив частково Івано-Франківщиною і Хмельниччиною, але переважно то була Тернопільщина. Задум…

  • 2021. Веломандрівка берегами Десни

    12-16 липня. Маршрут Київ-правий берег Десни - Остер -лівий берег Десни -Київ. 250 км. Попередньо планувалося мандрувати Чернігівщиною. Але, коли…

  • 2021. Веломандрівка Херсонщиною

    Дощі і холоди цієї весни і раннього літа не дозволяли розпочати туристичний сезон раніше. Бо люблю комфортну погоду. Як тільки прогноз погоди став…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments